Нещодавно я натрапив одразу на два досить цікаві законопроєкти — №16034 та альтернативний №16034-1.
Спочатку на один — №16034, потім на інший №16034-1. До речі, обидва повязані одним ініціатором — в першому випадку у складі групи однодумців, у другому одноосібно. Певно надихнувся мотивами першого законопроекту.
Ідея першого на старті виглядає цілком логічно.
Людина кілька років жила за кордоном або на тимчасово окупованій території, повертається в Україну — держава дає їй певний час, щоб облаштувати життя, владнати документи, роботу, військовий облік.
№16034 пропонує для цього 90 днів відстрочки.
Причому для тих, хто виїхав після 24 лютого 2022 року, первісний проєкт прямо вимагає, щоб виїзд відбувся на законних підставах, а перебування за кордоном до повернення було безперервним.
А потім з'являється альтернативний №16034-1, і тут усе стає значно цікавіше.
По-перше, 90 днів перетворюються на 180.
По-друге, зникає вимога про виїзд після 24.02.2022 саме на законних підставах і про безперервне перебування за кордоном.
Але головне навіть не це.
Після закінчення 180 днів відстрочка може продовжуватися, якщо людина офіційно працевлаштована із зарплатою не нижче мінімальної або займається підприємницькою діяльністю і не має простроченого понад місяць податкового боргу. Відстрочку пропонують скасовувати, якщо людина понад місяць не працює або не веде підприємницької діяльності.
Тут у одного мене виникає питання?
Беремо двох військовозобов'язаних. Перший усі роки повномасштабної війни залишався в Україні. Він працює офіційно, сплачує податки, отримує зарплату вище мінімальної. Проте сам по собі цей факт права на відстрочку йому не дає.
Другий кілька років перебував за кордоном. Повертається. Отримує 180 днів. Потім влаштовується на таку саму роботу з такою самою зарплатою — і за №16034-1 його відстрочка може продовжуватися.
Тобто після повернення ми отримуємо двох людей у фактично однаковій ситуації. Але правовий режим у них різний лише тому, що один раніше перебував за кордоном.
І от тут стимул починає дуже нагадувати привілей. 90 днів для адаптації ще можна пояснити. Навіть 180 — можна дискутувати.
Але чому сам факт колишнього перебування за кордоном має давати людині перевагу й після того, як вона вже повернулася, працевлаштувалася та інтегрувалася?
Особливо на тлі того, що людина, яка весь цей час жила, працювала і платила податки в Україні, такого права не має.
Є й ще одна цікава деталь.
У №16034 законодавець спеціально пише про тих, хто після 24 лютого виїхав законно.
В альтернативному №16034-1 ця умова зникає.
Це не означає автоматичної легалізації незаконного перетину кордону.
Але для отримання саме цієї відстрочки законність попереднього виїзду вже не є критерієм.
І конструкція стає ще цікавішою:
залишався в Україні — живеш за загальними правилами;
виїхав, повернувся — отримуєш спеціальний режим.
А якщо після повернення працюєш або ведеш бізнес — цей спеціальний режим може тривати й далі.
Чудова ідея для спекуляції на тлі відстрочки від мобілізації, навіть якщо ти не виїхав з України у 2022 році, але зробиш це після прийняття ТАКОГО законопроекту законом... і героїчно повернешся.
У мене немає заперечень проти того, щоб держава стимулювала українців повертатися — навпаки.
Але стимул має допомагати повернутися, а не створювати постійну перевагу перед тими, хто нікуди не виїжджав.